Дебати щодо того, як відокремити ціни на електроенергію від надзвичайно високих цін на природний газ у Європі, посилюються. Сімона Бенедеттіні та Карло Стагнаро попереджають, що поточна проблема високих цін спричинена не неправильним функціонуванням ринків електроенергії, а винятковою тенденцією цін на газ. То чи варто взагалі переформатовувати ринки? Чи втратимо ми переваги нинішнього формату, однією з яких є надійні прибутки, які можуть отримати відновлювані джерела енергії, які стимулюють подальші інвестиції ? Автори розглядають пропозиції ЄС, Греції, Іспанії та Португалії та Італії. Вони детально описують плюси та мінуси, обмеження цін, розподіл ринку, механізми субсидій тощо. Будь-яке переформування ринку пов’язане з ризиками. Це також може ненавмисно збільшити відмінності між державами-членами та їхні відносні конкурентні переваги та недоліки. Тому це слід робити з великою обережністю або, можливо, не робити зовсім, кажуть автори.
Усі хочуть відокремити ціни на електроенергію від цін на природний газ у Європі – принаймні так здається. Зокрема, президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн сказала у своїй промові про стан Союзу у 2022 році : «Поточний формат ринку електроенергії – більше не відповідає запитам споживачів. Вони повинні скористатися перевагами недорогих відновлюваних джерел енергії. Отже, ми маємо відокремити домінуючий вплив газу на ціну електроенергії. Тому ми будемо робити глибоку і комплексну реформу ринку електроенергії».
Роз’єднати газ і електроенергію легше сказати, ніж зробити. За останні кілька місяців було висунуто кілька пропозицій. Згадаємо лише деякі з них, Греція давно пропонувала механізм розподілу обміну електроенергією між виробниками з низькою та високою маржинальною вартістю. З іншого боку, Іспанія та Португалія вже прийняли механізм зі схожими цілями, який був попередньо схвалений Європейською Комісією. Нещодавно Італія примусово залучила деякі генератори відновлюваних джерел енергії до схеми контрактів на різницю, спрямованої на отримання інфраграничної ренти від цих активів. Комісія ЄС сама представила пропозицію щодо регламенту, який серед іншого, має на меті обмежити доходи від надприбуткових технологій виробництва електроенергії. Але в чому саме полягають ці пропозиції? А які плюси і мінуси?
Передумови: коефіцієнт системного граничного ціноутворення
Ціна електроенергії визначається через послідовність ринкових сесій, які забезпечують баланс в реальному часі між попитом і пропозицією. Так званий ринок на день вперед представляє основну сесію. Біржі на ринку на добу наперед спрямовані на визначення графіка виробництва для кожного генератора, щоб задовольнити попит на кожну годину наступного дня.
З цією метою центральний контрагент збирає та агрегує заявки, подані виробниками та споживачами електроенергії. Заявки виробників упорядковуються за зростанням відповідно до їхніх граничних витрат на виробництво, тобто витрат на паливо та CO2 : отримана крива відома як крива порядку переваг. Симетрично, пропозиції на стороні попиту впорядковуються за спаданням відповідно до граничної корисності споживання. З такого впорядкування виходить крива попиту.
Точка, де зустрічаються криві попиту та пропозиції, являє собою рівноважну ціну. Ця ціна відповідає так званим граничним витратам системи, тобто граничним витратам на виробництво найдорожчого генеруючого активу, який необхідний для задоволення попиту в будь-який момент часу. Така технологія необхідна для повного задоволення запланованої потреби в електроенергії наступного дня. Така ціна однаково оплачується кожній електростанції. Отже, у той час, як гранична електростанція отримує ціну, яка покриває лише змінні витрати виробництва, надприбуткові електростанції – тобто ті, які розташовані ліворуч від граничної електростанції на кривій пропозиції (див. зображення 1 нижче) – отримують ціну, вищу за їхні відповідні граничні витрати які дозволяють їм не тільки покривати капітальні витрати, а й отримувати величезні прибутки.
Тривають дебати на рівні ЄС
Дискусія щодо реформування механізму ціноутворення та його адекватності щодо енергетичних систем, де домінують відновлювані джерела енергії, не є новою. Близько року тому, після зростання цін на газ протягом останнього кварталу 2021 року, Європейська комісія вимагала від ACER, агентства зі співпраці європейських регуляторів енергетики, розслідувати проблему. ACER дійшла висновку, що системна гранична ціна залишається найефективнішим механізмом, оскільки: 1) вона дозволяє мінімізувати витрати на придбання електроенергії; 2) забезпечує належне покриття інвестиційних витрат на відновлювані джерела електроенергії та атомні електростанції.
Незважаючи на висновки ACER, війна між росією та Україною, яка призвела до нових рекордних рівнів цін на газ та електроенергію, пожвавила дискусію про те, чи граничне ціноутворення все ще відповідає меті. Нещодавні пропозиції щодо реформи структури ринку електроенергії мають одну спільну характеристику, яка чітко відрізняє їх від інших, висунутих у минулому (наприклад, перехід на правило «оплата за пропозицією»): нові пропозиції базуються на ідеї, що незважаючи на те що електроенергія є однорідним продуктом, можливо і бажано розділити (фізично, фінансово чи адміністративно) ринок електроенергії на дві частини. Один для електростанцій з високими граничними витратами та інший для електростанцій з низькими або нульовими граничними витратами.
На рівні ЄС виділяються три основні пропозиції
На рівні ЄС виділяються три основні пропозиції: 1) встановлення обмеження на доходи від надприбуткових технологій виробництва електроенергії; 2) створення двох окремих бірж електроенергії, однієї для активів з низькою маржинальною вартістю та іншої для активів з високою маржинальною вартістю; 3) виплату субсидії газовим електростанціям на закупівлю природного газу для виробництва електроенергії (так званий «el tope al gas»).
1) Встановлення обмеження на доходи від надприбуткових технологій виробництва електроенергії
З такою пропозицією виступила Президентка Європейської Комісії в контексті виступу про стан Союзу 14 вересня. Цей захід полягає у встановленні обмеження на ціну, яку надприбуткові технології виробництва електроенергії можуть отримати за кожен проданий МВт-год. Вироблена електроенергія й надалі продаватиметься за ринковою ціною, а рівноважна ціна й надалі визначатиметься відповідно до граничної ціни. Однак, якщо рівноважна ціна перевищує обмеження, надприбуткові генератори повинні будуть компенсувати різницю між ринковою ціною та обмеженням. Зібрані таким чином фінансові ресурси повинні використовуватися державами-членами для фінансування підтримки домогосподарств та бізнесу. Єврокомісія пропонує встановити таке обмеження на рівні 180 євро/МВт-год (на момент перекладу статті вже встановила). Дивіться зображення 2 нижче для спрощеного представлення механізму.
Італія, серед інших, перша запровадила подібний механізм. Він поширюється на: 1) фотоелектричні електростанції зі встановленою потужністю більше 20 кВт, які отримують переваги від «зелених» тарифів; 2) відновлювані електростанції зі встановленою потужністю понад 20 кВт, які, хоча й не користуються преференціями, але увійшли в експлуатацію до 2010 року. Італійський механізм встановив обмеження, яке приблизно дорівнює 60 євро/МВт-год.
2) Розділ ринку
Під час засідання Ради міністрів енергетики ЄС 26 липня Греція внесла пропозицію, яка передбачає створення двох окремих і послідовних сесій бірж на ринку на добу наперед. Перша сесія включатиме лише електростанції, структура витрат яких характеризується високими постійними витратами та низькими змінними витратами, тобто надприбуткові генеруючі технології. Натомість друга сесія передбачала б програмовані генеруючі технології, що характеризуються позитивними граничними витратами, такі як вугільні та газові електростанції. Під час цієї другої сесії оператори будуть робити ставки на виробництво електроенергії, необхідної для задоволення залишкового попиту, тобто частки споживання, яка не задовольняється виробництвом, проданим у першій сесії.
Прибутки для електростанцій, які беруть участь у першій сесії, будуть надходити від контрактів на різницю, підписаних між виробниками електроенергії та державними чи приватними контрагентами (такими як кінцеві споживачі, трейдери чи агрегатори). Для електростанцій, які не можуть знайти відповідника на ринку, щоб укласти договір на різницю, передбачається добровільна участь у новоствореному ринку. Такий ринок називається зеленим енергетичним пулом, і ним керуватиме державна організація, що діє як єдиний покупець. Електростанції, які беруть участь у другій сесії ринку, продовжуватимуть оцінювати свою продукцію за механізмом системної граничної ціни.
Рівноважна ціна електроенергії, що купується та продається, визначатиметься середньозваженим значенням трьох значень: (1) середньої ціни, сплаченої за контрактами на різницю в першій торговій сесії; (2) клірингова ціна другої торгової сесії; (3) середньозважена ціна для кількості, що торгується в пулі зеленої енергії. Механізм виглядає складним і в деяких аспектах незрозумілим. Наприклад, незрозуміло, за якими правилами буде організований і працювати пул зеленої енергії.
Метою грецької пропозиції, здається, є структурна відмова від граничного ціноутворення (яке, правда, є нормою на товарних ринках) і перехід до середнього ціноутворення (тобто механізму ціноутворення, заснованого на середніх витратах виробництва, включаючи як змінні, так і постійні витрати).
3) «El tope al gas» (дослівно – газова кришка). Виплата субсидії газовим електростанціям на закупівлю природного газу для виробництва електроенергії
Іспанія та Португалія встановили ліміт («tope») вартості, яку газові електростанції можуть платити за закупівлю природного газу, необхідного для виробництва електроенергії. Обмеження встановлено на рівні 40 євро/МВт-год протягом перших шести місяців застосування заходу. Починаючи з сьомого місяця, ліміт буде збільшуватися на 5 євро/МВт-год щомісяця до досягнення максимального значення в 70 євро/МВт-год.
Якщо ринкова ціна на природний газ перевищує обмеження, теплові генератори субсидуються для покриття різниці між вартістю палива та обмеженням. Наприклад, якщо газ коштує 100 євро/МВт-год, виробники термоелектрики будуть робити ставки на біржі електроенергії за ціною, що відповідає ліміту (тобто ніби газ коштує лише 40 євро/МВт-год), і їм буде відшкодовано різницю (60 євро/МВт-год). Відповідна субсидія фінансується різними суб’єктами : (1) покупцями на оптових ринках пропорційно закупленим обсягам; (2) кінцеві споживачі, які, не обравши постачальника на лібералізованому роздрібному ринку, продовжують купувати електроенергію за регульованими цінами; (3) вищі доходи внаслідок додаткового експорту електроенергії до Франції, спричиненого зниженням цін на електроенергію в Іспанії через запровадження тарифу.
Субсидуючи вартість природного газу, граничні виробники можуть запропонувати нижчу ціну на ринку на добу наперед, знижуючи як рівноважну ціну, так і інфраграничну ренту.
Висновки
Усі ці пропозиції спрямовані на зниження ціни на електроенергію. І їм це вдається. Однак жоден із них не є безкоштовним. Не тільки тому, що в деяких випадках, наприклад, для «El tope al gas», йдеться про пошук ресурсів для фінансування явної субсидії або, як для грецької пропозиції, де необхідно сформувати державну установу, яка купує електроенергію у тих операторів, які не змогли обумовити контракти на відмінності на ринку. Найсуттєвішими витратами є побічні наслідки втручання в структуру ринку електроенергії.
Кожна пропозиція має плюси і мінуси. Механізм обмеження інфраграничної ренти має перевагу в тому, що не впливає на рівноважні ціни на ринку на добу наперед. Таким чином, цей механізм не впливає на транскордонний обмін електроенергією між державами-членами. Грецька пропозиція має на своєму боці амбіції переосмислити функціонування ринку, не намагаючись виправити механізм, який вважається застарілим. Іберійський механізм повністю захищає структуру ринку та втручається в інший ринок, щоб усунути те, що вважається винятковим явищем, тобто зростання цін на газ.
Останні два механізми – грецький та іберійський – впливають на оптові ціни, тому їх слід прийняти на рівні ЄС, щоб запобігти викривленням у транскордонній торгівлі електроенергією. У випадку «El tope al gas», а також обмеження надвисоких доходів, є ще одна проблема. Якщо обмеження встановлено «занадто низьким», у випадку верхнього рівня ризик полягає в посиленні впливу на експорт і на безпеку електроенергетичної системи, описаної вище. У випадку обмеження надвисоких доходів ризик також полягав би у перешкоджанні покриттю інвестиційних витрат електростанцій.
Грецька пропозиція має додаткові конкретні обмеження. По-перше, через відсутність зобов’язань брати участь у так званому зеленому енергетичному пулі незрозуміло, як можуть бути винагороджені електростанції, які не можуть або не вважають за зручне підписувати контракти за розбіжності на ринку. По-друге, під час другої сесії обміну (тобто обміну на активи з високою граничною вартістю) існує значний ризик того, що електростанції можуть використовувати ринкову владу, якщо деякі з них вважають за необхідне задовольнити потреби в електроенергії щодо певних годин, днів і окремих ринкових зон. Така можливість може перешкодити досягненню мети зниження ціни на електроенергію. Крім того, не слід недооцінювати складність реалізації механізму. Насправді знадобиться багато часу: 1) щоб адаптувати правила функціонування ринків і транскордонних обмінів електроенергією; 2) укласти угоди між операторами біржі електроенергії та між ними та ОСП для впровадження нового механізму.
Нарешті, усі заходи, навіть якщо вони прийняті на рівні ЄС, можуть ненавмисно збільшити відмінності між державами-членами. Наприклад, перехід від граничного ціноутворення до середнього ціноутворення, очевидно, призведе до нижчих цін там, де середні витрати на виробництво є нижчими, тобто там, де частка природного газу в національній структурі виробництва нижча. Це може призвести до появи конкурентних переваг або недоліків в галузях, які перебувають на нижній ланці, особливо в галузях, які одночасно є енергоємними та торговельними (такими як сталь, цемент, папір, скло тощо).
Ідея відокремлення ринків – шляхом адміністративного втручання, яке відокремлює відновлювані джерела виробництва електроенергії від інших – може мати великий політичний успіх, але може мати багато різних наслідків. Майже все, однак, пов’язано з прагненням стримати ціни, і зменшити суму інфраграничної ренти. У структурі ринків після лібералізації система граничних цін знаходить своє виправдання в необхідності заохочувати інвестиції в нові генеруючі потужності, особливо в такі як відновлювані джерела енергії – з високими постійними витратами, але низькими або нульовими граничними витратами. Пряме чи непряме обмеження доходів може перешкоджати новим інвестиціям, на шкоду як зусиллям вийти з поточної кризи шляхом зменшення залежності від газу, так і європейським програмам декарбонізації. У будь-якому випадку, з цієї точки зору це питання є надзвичайно емпіричним: досить висока межа (наприклад, 180 євро/МВт-год, запропонована Європейською Комісією) не обов’язково є перешкодою в цьому відношенні, тоді як занадто низька (наприклад, 60-70 євро/МВт-год, встановлені в Італії), може бути контрпродуктивною. З іншої сторони, відокремлення виглядає як спроба вирішити проблему, яка не походить від неправильного функціонування ринків електроенергії: вона походить від виняткової тенденції цін на газ. Тому виникає питання, чи це не слідування стародавній мудрості: якщо не зламано, не лагодь.
Сімона Бенедеттіні – незалежний консультант з енергетичної політики та регулювання
Карло Станьяро є науково-дослідним директором Інституту Бруно Леоні
Джерело інформації: energypost.eu
